The ONE word that wrecks a story
Listen:
Much of the power of storytelling comes from the fact that stories don’t tell you what to think, feel or believe. We have almost insurmountable defenses against being told what to think—but a story just lays out events as they happened, letting people form their own conclusions.
But there's one kind of word that undoes that good work—a certain kind of adjective.
Most adjectives are great. They tell us the sky was blue, or the grass was green, or the sound was loud. Those adjectives merely observe and describe reality. But there's another kind of adjective we like to call “conclusory adjectives.”
A conclusory adjective is an conclusion the storyteller has reached, and by including it they’re telling you what the events in the story mean. In ÷other words, they’re telling you what your conclusion should be, and in storytelling that's not fair play. You get to form your own conclusions.
So conclusory adjectives are words like “funny,” “sad,” “infuriating,” or “delightful.” Delightful? Says who?
A storyteller can describe a stoplight is being red, because we can all look at a stoplight and agree it's red. But when they try to skip to the end of the story and declare what it means, that takes away the listener’s autonomy to form their own conclusions.
Have you ever heard someone tell a story and with a buildup and then say, “This is so funny, you're gonna love this…?” It kills the joke. What might have been funny wilts into something that is at best “humorous,” and it always feels a little like we’ve been cheated out of a laugh by the teller’s insecurity. That’s because when someone tells us what to think, our mind recoils, effectively saying “Maybe. We’ll see about that…”
So when working a story, it's a good idea to record it, write it down, and review your work for conclusory adjectives—and delete them mercilessly. Let the story speak for itself. let people form their own judgments, and they’ll repay your respect for their autonomy with attention and engagement.
-
Write down 2-3 stories.
Go through them—did you use any conclusory adjectives?
Get rid of them.
Ask why you used them in the first place. Were you concerned the joke wouldn’t get a laugh, or a the poignant part wouldn’t elicit emotion?
See what you can do in the earlier parts of the story to set things up better. Once you’re confident in the setup, you won’t worry about the punchline.
Try this same exercise with different stories—spoken aloud. No writing. Do you find it easier or harder?
-
Le SEUL mot qui détruit une histoire
Une grande partie du pouvoir de la narration vient du fait que les histoires ne nous disent pas quoi penser, ressentir ou croire. Nous avons des défenses presque insurmontables contre ce qu'on nous dit de penser, mais une histoire se contente de présenter les événements tels qu'ils se sont produits, laissant chacun tirer ses propres conclusions.
Mais il existe un type de mot qui annule ce bon travail : un certain type d'adjectif.
La plupart des adjectifs sont excellents. Ils nous disent que le ciel était bleu, que l'herbe était verte ou que le bruit était fort. Ces adjectifs ne font qu'observer et décrire la réalité. Mais il existe un autre type d'adjectif que nous aimons appeler « adjectifs conclusifs ».
Un adjectif conclusif est une conclusion à laquelle le conteur est parvenu, et en l'incluant, il vous explique le sens des événements de l'histoire. En d'autres termes, il vous indique quelle devrait être votre conclusion, et en narration, ce n'est pas juste. Vous pouvez tirer vos propres conclusions.
Les adjectifs conclusifs sont donc des mots comme « drôle », « triste », « exaspérant » ou « délicieux ». Délicieux ? Qui dit ça ?
Un conteur peut décrire un feu rouge comme étant rouge, car nous pouvons tous le regarder et convenir qu'il est rouge. Mais lorsqu'il essaie de passer directement à la fin de l'histoire et d'en expliquer le sens, cela prive l'auditeur de son autonomie pour tirer ses propres conclusions.
Avez-vous déjà entendu quelqu'un raconter une histoire, puis, avec une montée en puissance, dire : « C'est tellement drôle, vous allez adorer… » ? Cela gâche la blague. Ce qui aurait pu être drôle se transforme en quelque chose qui est au mieux « humoristique », et on a toujours l'impression d'avoir été privé de rire par l'insécurité du conteur. C'est parce que, lorsqu'on nous dit quoi penser, notre esprit recule, se disant en substance : « Peut-être. On verra bien… »
Ainsi, lorsque vous travaillez sur une histoire, il est judicieux de la consigner, de la noter et de relire votre travail pour en extraire les adjectifs inutiles, puis de les supprimer sans pitié. Laissez l'histoire parler d'elle-même. Laissez les gens se forger leur propre opinion, et ils vous remercieront par leur respect de leur autonomie et leur attention.
Et maintenant ?
Écrivez 2 ou 3 histoires.
Passez en revue : avez-vous utilisé des adjectifs conclusifs ?
Éliminez-les.
Demandez-vous pourquoi vous les avez utilisés au départ. Craigniez-vous que la blague ne fasse pas rire, ou que le passage poignant ne suscite pas d’émotion ?
Voyez ce que vous pouvez faire dans les premières parties de l’histoire pour mieux mettre en place le récit. Une fois que vous serez sûr de la mise en place, vous ne vous soucierez plus de la chute.
Essayez le même exercice avec différentes histoires, racontées à voix haute. Sans écrire. Trouvez-vous cela plus facile ou plus difficile ?
-
La ÚNICA palabra que arruina una historia
Gran parte del poder de la narración reside en que las historias no te dicen qué pensar, sentir o creer. Tenemos defensas casi insuperables contra que nos digan qué pensar, pero una historia simplemente presenta los eventos tal como sucedieron, permitiendo que la gente saque sus propias conclusiones.
Pero hay una palabra que anula ese buen trabajo: un cierto tipo de adjetivo.
La mayoría de los adjetivos son geniales. Nos dicen que el cielo era azul, que la hierba era verde o que el sonido era fuerte. Esos adjetivos simplemente observan y describen la realidad. Pero hay otro tipo de adjetivo que nos gusta llamar "adjetivos concluyentes".
Un adjetivo concluyente es una conclusión a la que ha llegado el narrador, y al incluirla, te dice qué significan los eventos de la historia. En otras palabras, te dice cuál debería ser tu conclusión, y en la narración eso no es válido. Puedes sacar tus propias conclusiones.
Así que los adjetivos concluyentes son palabras como "gracioso", "triste", "exasperante" o "encantador". ¿Encantador? ¿Quién lo dice?
Un narrador puede describir que un semáforo está en rojo, porque todos podemos mirar un semáforo y estar de acuerdo en que está en rojo. Pero cuando intenta saltar al final de la historia y explicar su significado, eso le quita al oyente la autonomía para sacar sus propias conclusiones.
¿Alguna vez has escuchado a alguien contar una historia con un desarrollo y luego decir: "Esto es muy gracioso, te va a encantar..."? Eso mata el chiste. Lo que podría haber sido gracioso se marchita en algo que, en el mejor de los casos, es "humorístico", y siempre parece como si la inseguridad del narrador nos hubiera quitado la risa. Esto se debe a que cuando alguien nos dice qué pensar, nuestra mente se repliega, diciendo: "Quizás. Ya veremos...".
Así que, al trabajar en una historia, es buena idea registrarla, escribirla y revisar tu trabajo en busca de adjetivos concluyentes, y eliminarlos sin piedad. Deja que la historia hable por sí sola. Deja que las personas formen sus propios juicios, y te recompensarán con atención y compromiso, respetando su autonomía.
¿Y ahora qué?
Escribe dos o tres historias.
Revísalas: ¿usaste algún adjetivo concluyente?
Elimínalos.
Pregúntate por qué los usaste en primer lugar. ¿Te preocupaba que el chiste no provocara risas o que la parte conmovedora no despertara emoción?
Descubre qué puedes hacer en las primeras partes de la historia para preparar mejor el contexto. Una vez que te sientas seguro con el planteamiento, no te preocupará el remate.
Intenta este mismo ejercicio con diferentes historias, en voz alta. Sin escribir. ¿Te resulta más fácil o más difícil?
-
ОДНЕ слово, яке руйнує історію
Велика частина сили оповідання полягає в тому, що історії не говорять вам, що думати, відчувати чи вірити. Ми маємо майже нездоланні засоби захисту від того, щоб нам казали, що думати, але історія просто викладає події так, як вони відбувалися, дозволяючи людям робити власні висновки.
Але є одне слово, яке скасовує цю добру справу — певний тип прикметника.
Більшість прикметників великі. Вони кажуть нам, що небо було блакитним, або трава була зеленою, або звук був гучним. Ці прикметники просто спостерігають і описують реальність. Але є інший вид прикметників, які ми любимо називати «конклюзивними прикметниками».
Заключний прикметник — це висновок, до якого дійшов оповідач, і, включивши його, він повідомляє вам, що означають події в історії. Іншими словами, вони говорять вам, яким має бути ваш висновок, а в розповіді це не чесна гра. Ви можете зробити власні висновки.
Отже, заключні прикметники – це такі слова, як «смішний», «сумний», «розлютливий» або «чудовий». Чудово? Хто каже?
Оповідач може описати, що світлофор червоний, тому що всі ми можемо дивитися на світлофор і погодитися, що він червоний. Але коли вони намагаються перескочити до кінця історії та оголосити, що це означає, це позбавляє слухача автономії робити власні висновки.
Ви коли-небудь чули, як хтось розповідає історію з наростанням, а потім каже: «Це так смішно, тобі це сподобається…?» Це вбиває жарт. Те, що могло бути смішним, перетворюється на щось, що є в кращому випадку «гумористичним», і завжди здається, ніби нас обдурили від сміху невпевненість касира. Це тому, що коли хтось каже нам, що думати, наш розум відсахається, фактично кажучи: «Можливо. Ми ще побачимо про це…»
Тож під час роботи над історією було б гарною ідеєю записати її, занотувати та перевірити свою роботу на наявність заключних прикметників — і безжально їх видалити. Нехай історія говорить сама за себе. дозвольте людям формувати власні судження, і вони відплатять вам за повагу до їхньої незалежності увагою та залученістю.
що тепер
Запишіть 2-3 оповідання.
Перегляньте їх — чи використовували ви якісь конклюзійні прикметники?
Позбавтеся від них.
Запитайте, чому ви їх використали в першу чергу. Ви хвилювалися, що жарт не викличе сміху чи гостра частина не викличе емоцій?
Подивіться, що ви можете зробити в попередніх частинах історії, щоб краще налаштувати ситуацію. Коли ви будете впевнені в налаштуваннях, ви не будете турбуватися про головну лінію.
Спробуйте цю саму вправу з різними історіями — промовленими вголос. Жодного письма. Вам легше чи важче?
What mistakes should I avoid in storytelling?
How do I tell a good story?
Why don’t my stories move people? Why are my stories boring?