I’m Rubber, You’re Glue

I want to tell you about research out of Ohio State University that applies to any professional conversation where you're talking about people you've worked with in the past. The research explores a psychological phenomenon called spontaneous trait transference: the idea that whatever traits you ascribe to other people when you talk about them, the listener ends up assigning those same traits to you.

That's a lot of fancy words for something most of us learned on the school bus around second or third grade: "I'm rubber, you're glue — whatever you say bounces off me and sticks to you." That's really how it works. When you talk about people you've worked with in the past, the traits you describe become the traits people associate with you.

Here's a real example. A couple of years ago, my team and I were working with a company in northern New England. We'd gotten involved because I had actually been the communications director at a similar organization, and they needed someone to bridge the gap after their communications director left — before they found a permanent replacement, they were dead in the water. So we stepped in, built systems and structures that the new hire could pick up and run with once they were in place.

One day, while we were on site, they had a finalist in for interviews, and the CEO asked if I'd sit down one-on-one with the candidate. "You've done the job," he said. "You're the best person to see if they really know what they're doing."

So I sat down with this candidate, and on paper, they looked great — all the right experience, all the right institutions shaping a trajectory that made the role a natural fit. But every single job this candidate talked about was full of people who were idiots, incompetent, didn't know what they were doing, couldn't communicate, were small-minded, waged turf wars — one negative after another, an overwhelming fog of negativity. I told the CEO afterward: it's all red flags. You can guess how that turned out.

It's a genuinely useful lesson: when you talk about people from your past, speak as positively and diplomatically as you can. It's also a useful exercise to think, from their perspective, about someone who was difficult in your past — how might they have believed they were doing the right thing, given how they saw the world?

If you've been through StoryStrengths, this is old hat — you've done this exercise before. But if you haven't, it's genuinely worth trying: think of someone you had a workplace conflict with, then ask yourself how that person could have believed they were doing the right thing, based on how they saw the world.

Good luck — see you next time.

• En français

  Aujourd'hui, je veux vous parler d'une recherche de l'Université d'État de l'Ohio, pertinente pour toute conversation professionnelle où vous parlez de personnes avec qui vous avez travaillé par le passé. Cette recherche explore un phénomène psychologique appelé le transfert spontané de traits : l'idée que les traits que vous attribuez aux autres, quand vous parlez d'eux, finissent par vous être attribués à vous, par celui qui écoute.

  Beaucoup de mots savants pour quelque chose qu'on apprend tous dans le bus scolaire, vers huit ou neuf ans : « Je suis caoutchouc, tu es colle — tout ce que tu dis rebondit sur moi et te colle dessus. » C'est exactement comme ça que ça fonctionne : quand vous parlez de vos anciens collègues, les traits que vous décrivez deviennent ceux qu'on vous associe.

  Voici un exemple concret. Il y a quelques années, mon équipe et moi travaillions avec une entreprise du nord de la Nouvelle-Angleterre. Nous avions été sollicités parce que j'avais moi-même été directeur de la communication dans une structure similaire, et ils avaient besoin de quelqu'un pour combler le vide laissé par le départ de leur directeur de la communication, en attendant de trouver un remplaçant permanent — sans quoi ils étaient complètement bloqués. Nous sommes donc intervenus, avons mis en place des systèmes que la future recrue pourrait reprendre et faire fonctionner.

  Un jour, sur place, ils recevaient un candidat finaliste pour un entretien, et le PDG m'a demandé de m'entretenir seul à seul avec lui. « Vous avez occupé ce poste, m'a-t-il dit. Vous êtes la meilleure personne pour juger s'il sait vraiment ce qu'il fait. »

  Je me suis donc assis avec ce candidat, et sur le papier, il avait un profil excellent : toutes les bonnes expériences, les bonnes institutions, une trajectoire cohérente avec le poste. Mais chaque emploi qu'il évoquait était peuplé de gens incompétents, incapables de communiquer, mesquins, empêtrés dans des querelles de territoire — une négativité écrasante, un négatif après l'autre. J'ai dit au PDG ensuite : ce sont tous des signaux d'alarme. Vous devinez comment ça s'est terminé.

  C'est une leçon vraiment utile : quand vous parlez de vos anciens collègues, faites-le de la manière la plus positive et diplomatique possible. C'est aussi un exercice utile de se demander, du point de vue de l'autre, comment une personne difficile de votre passé aurait pu croire qu'elle agissait bien, selon sa propre vision du monde.

  Si vous avez suivi StoryStrengths, cet exercice ne vous est pas inconnu. Sinon, essayez : pensez à quelqu'un avec qui vous avez eu un conflit professionnel, puis demandez-vous comment cette personne aurait pu croire qu'elle faisait ce qu'il fallait, selon sa vision des choses.

  Bonne chance — à la prochaine.

• En español

  Hoy quiero hablarte de una investigación de la Universidad Estatal de Ohio, relevante para cualquier conversación profesional en la que hables de personas con las que has trabajado en el pasado. La investigación explora un fenómeno psicológico llamado transferencia espontánea de rasgos: la idea de que los rasgos que atribuyes a otras personas, cuando hablas de ellas, terminan siendo los rasgos que el oyente te atribuye a ti.

  Son muchas palabras elegantes para algo que todos aprendimos en el autobús escolar, allá por segundo o tercer grado: "Yo soy hule, tú eres pegamento — lo que digas rebota en mí y se te pega a ti." Así funciona realmente: cuando hablas de tus excompañeros de trabajo, los rasgos que describes se convierten en los rasgos que la gente asocia contigo.

  Aquí va un ejemplo real. Hace un par de años, mi equipo y yo trabajábamos con una empresa en el norte de Nueva Inglaterra. Llegamos a ese proyecto porque yo mismo había sido director de comunicaciones en una organización similar, y ellos necesitaban a alguien que cubriera el vacío tras la salida de su director de comunicaciones, mientras encontraban un reemplazo permanente; de lo contrario estaban completamente estancados. Así que intervinimos y construimos sistemas que la persona contratada podría retomar y hacer funcionar.

  Un día, estando en sus oficinas, tenían a un finalista para una entrevista, y el director general me pidió que me reuniera a solas con el candidato. "Tú has hecho este trabajo", me dijo. "Eres la persona indicada para ver si realmente sabe lo que hace."

  Me senté con el candidato, y sobre el papel se veía excelente: toda la experiencia adecuada, las instituciones correctas, una trayectoria que encajaba con el puesto. Pero cada empleo del que hablaba estaba lleno de gente incompetente, que no sabía comunicarse, mezquina, envuelta en luchas de poder — una negatividad tras otra, una niebla abrumadora. Le dije al director general después: son todas señales de alerta. Puedes imaginar cómo terminó eso.

  Es una lección genuinamente útil: cuando hables de gente de tu pasado, hazlo de la manera más positiva y diplomática posible. También es un ejercicio valioso pensar, desde la perspectiva del otro, cómo alguien difícil en tu pasado pudo haber creído que estaba haciendo lo correcto, según su propia forma de ver el mundo.

  Si ya pasaste por StoryStrengths, este ejercicio no es nuevo para ti. Si no, vale la pena intentarlo: piensa en alguien con quien tuviste un conflicto laboral, y luego pregúntate cómo esa persona pudo haber creído que estaba haciendo lo correcto, según cómo veía las cosas.

  Buena suerte — nos vemos la próxima vez.

• Ukranian

  Сьогодні хочу розповісти про дослідження Університету штату Огайо, яке стосується будь-якої професійної розмови, де ви говорите про людей, з якими працювали в минулому. Дослідження вивчає психологічне явище під назвою спонтанний перенос рис: ідею про те, що риси, які ви приписуєте іншим людям, коли говорите про них, слухач починає приписувати вам самим.

  Багато складних слів для того, що більшість із нас вивчили ще у шкільному автобусі, класі в другому чи третьому: «Я гумовий, ти клейовий — що скажеш, те від мене відскочить і до тебе приклеїться.» Саме так це і працює: коли ви говорите про колишніх колег, риси, які ви їм приписуєте, стають рисами, які асоціюють із вами.

  Ось реальний приклад. Кілька років тому моя команда працювала з компанією на півночі Нової Англії. Нас залучили тому, що я сам колись був директором з комунікацій у подібній організації, і їм потрібен був хтось, щоб закрити прогалину після звільнення їхнього директора з комунікацій — доки вони не знайдуть постійну заміну, вони фактично стояли на місці. Тож ми втрутилися й побудували системи, які нова людина могла б підхопити й запустити.

  Одного дня, коли ми були на місці, у них проходило співбесіду з фіналістом, і генеральний директор попросив мене поговорити з кандидатом наодинці. «Ви виконували цю роботу, — сказав він. — Ви найкраще зможете оцінити, чи справді він розуміється на справі.»

  Я сів з цим кандидатом, і на папері він виглядав чудово: правильний досвід, правильні установи, траєкторія, що цілком підходила під посаду. Але кожна робота, про яку він говорив, була наповнена ідіотами, некомпетентними людьми, які не вміли спілкуватися, дріб'язковими, втягнутими у боротьбу за територію — один негатив за іншим, суцільний туман негативу. Пізніше я сказав генеральному директору: це суцільні тривожні сигнали. Можете здогадатися, чим це закінчилося.

  Це справді корисний урок: коли говорите про людей зі свого минулого, говоріть якомога позитивніше й дипломатичніше. Також корисно подумати з їхньої точки зору про когось складного з вашого минулого — як ця людина могла вважати, що робить правильно, виходячи з того, як вона бачила світ.

  Якщо ви проходили StoryStrengths, ця вправа вам знайома. Якщо ні — варто спробувати: подумайте про когось, з ким у вас був конфлікт на роботі, а потім запитайте себе, як ця людина могла вважати, що чинить правильно, зважаючи на її бачення ситуації.

  Успіху — до зустрічі наступного разу.

What happens when I talk badly about my old boss?

How should I talk about a difficult coworker in an interview?

Why does bad-mouthing people backfire on you?