How to Connect in an Instant
Listen:
…and the sun retired… to oblige the fireflies… there’s Magic in July…
Yesterday I was in Clifton Park, New York. Not quite the middle of nowhere, but definitely on the way to somewhere else. As I was leaving the hotel for a long drive home, I noticed a guitar store just up the road. Naturally, I had to check it out.
Inside, I wandered into the special collections room where an older gentleman was ripping away on an electric guitar. He looked up and asked, “How you doing?” in that unmistakable tone that told me he probably owned the place. He did.
He asked if I wanted to see anything. I said, “No, but what would you play?”
He lit up. “Acoustic? I’d play this 1929 Martin. Electric? Probably that Telecaster over there. But you know, there’s also this…” He pulled out a stunning Paul Reed Smith with blue figured maple. In the light, the wood shimmered like an ocean.
Then he told me the story. Years earlier, he and his partner were visiting Paul Reed Smith in Maryland. They noticed four slabs of maple stacked in the corner. All from the same tree, the grain perfectly matched — some of the most beautiful wood he’d ever seen. He asked if Paul would use it to build their custom guitar. He did. They loved it so much they ordered three more. That model never went into production, so these four guitars are the only ones in the world.
Cool story.
He asked what I did, and I told him. Since guitars were on our minds, I shared how I’d once been invited to guest lecture in a storytelling masterclass. On a whim, I grabbed a guitar beside me and played a well-known pop song. Line by line, the song showed how a storyteller directs attention — telling us what matters most until we’re completely invested in the character.
Afterward, the host of the class asked, “Do you sing and play guitar in all your keynotes?” I said no. She said, “Well, you should — because that was great.” That moment inspired a new version of my keynote: part story, part song, part lesson.
Back in Clifton Park, I told that story to the shop owner. He laughed, handed me his card, and asked for mine. We agreed to stay in touch. As I drove away, I thought, When was the last time I left a store wanting to keep in touch with the owner?
The answer was simple: he told me a story. I told him one back. We exchanged something of value. And because stories trigger oxytocin — the chemical of empathy and bonding — we left connected.
If you want to form a genuine connection quickly, try trading stories.
-
Comment créer une connexion instantanée
Hier, j’étais à Clifton Park, dans l’État de New York. Pas tout à fait le bout du monde, mais clairement une étape sur la route. En quittant l’hôtel pour un long trajet de retour, j’ai remarqué un magasin de guitares à quelques mètres. Évidemment, je suis allé jeter un coup d’œil.
À l’intérieur, je me suis retrouvé dans la salle “collections spéciales”, où un homme d’un certain âge faisait rugir une guitare électrique. Il leva les yeux et me dit : « Comment ça va ? » avec ce ton qui trahit qu’il n’est pas seulement vendeur, mais propriétaire. C’était bien le cas.
Il me demanda si je voulais essayer quelque chose. Je répondis : « Non… mais vous, que joueriez-vous ? »
Ses yeux se sont illuminés : « En acoustique ? Ce modèle Martin de 1929. En électrique ? Sans doute cette Telecaster là-bas. Mais il y a aussi celle-ci… » Il me montra une somptueuse Paul Reed Smith en érable ondé bleu. À la lumière, le bois miroitait comme un océan.
Puis il me raconta son histoire : lors d’une visite chez Paul Reed Smith dans le Maryland, lui et son associé avaient repéré quatre planches d’érable, toutes issues du même arbre. Le veinage correspondait parfaitement — un bois exceptionnel. Ils demandèrent : « Pouvez-vous construire notre guitare sur mesure avec ça ? » Il accepta. Ils furent si séduits qu’ils en commandèrent trois autres. Ce modèle ne fut jamais produit : seules ces quatre guitares existent au monde.
Une histoire incroyable.
Puis il me demanda ce que je faisais. Comme nous étions plongés dans les guitares, je lui racontai comment, invité à donner une masterclass sur le storytelling, j’avais attrapé une guitare à côté de moi et joué un tube connu. Paroles après paroles, la chanson montrait comment un bon conteur oriente l’attention — jusqu’à ce que nous soyons totalement investis dans le personnage.
À la fin, l’animatrice me lança : « Tu chantes et joues dans toutes tes conférences ? » J’ai dit non. Elle répondit : « Eh bien tu devrais — c’était génial. » Ce moment m’a inspiré une nouvelle version de ma keynote : à la fois histoire, musique et leçon.
De retour à Clifton Park, je partageai cette anecdote avec le propriétaire. Nous avons ri, échangé nos cartes, et convenu de rester en contact. En reprenant la route, je me suis dit : Quand est-ce que j’ai quitté un magasin pour la dernière fois en voulant garder contact avec le vendeur ?
La réponse était simple : il m’a raconté une histoire. Je lui en ai offert une en retour. Nous avons échangé de la valeur. Et comme les histoires déclenchent l’ocytocine — la molécule de l’empathie et du lien — nous nous sommes sentis connectés.
Si vous voulez créer une vraie connexion rapidement, échangez des histoires.
-
Cómo conectar al instante
Ayer estuve en Clifton Park, Nueva York. No es exactamente el fin del mundo, pero sí un lugar de paso. Al salir del hotel para un largo viaje de regreso, vi una tienda de guitarras a pocos metros. Tenía que entrar.
Dentro, llegué a la sala de colecciones especiales, donde un hombre mayor estaba tocando una eléctrica con pasión. Me miró y me dijo: «¿Qué tal?» con ese tono que delata a un propietario. Y sí, era el dueño.
Me preguntó si quería ver algo. Respondí: «No, pero… ¿qué tocaría usted?»
Se le iluminaron los ojos: «¿Acústica? Esta Martin de 1929. ¿Eléctrica? Probablemente esa Telecaster. Pero también está esta…» Me mostró una preciosa Paul Reed Smith de arce azul flameado. A la luz, parecía un océano brillando en la veta de la madera.
Y me contó su historia: en una visita a Paul Reed Smith en Maryland, él y su socio vieron cuatro tablas de arce en la esquina. Provenían del mismo árbol, con vetas idénticas — madera extraordinaria. Preguntaron: «¿Puede construir nuestra guitarra personalizada con esto?» Lo hizo. Les gustó tanto que encargaron tres más. Ese modelo nunca entró en producción, así que esas cuatro guitarras son únicas en el mundo.
Una historia fantástica.
Después me preguntó a qué me dedicaba. Como teníamos guitarras alrededor, le conté que en una masterclass de storytelling había tomado una guitarra y tocado una canción muy conocida. Verso a verso, la canción demostraba cómo un narrador dirige la atención hasta que estamos completamente dentro de la historia.
Al terminar, la anfitriona me dijo: «¿Siempre cantas y tocas en tus conferencias?» Respondí que no. Ella dijo: «Pues deberías, porque fue genial.» Ese momento me inspiró una nueva versión de mi keynote: historia, música y enseñanza.
En Clifton Park, le conté esa anécdota al dueño. Se rió, intercambiamos tarjetas y quedamos en mantener el contacto. Al salir pensé: ¿Cuándo fue la última vez que salí de una tienda con ganas de seguir en contacto con el dueño?
La respuesta era obvia: me contó una historia. Yo le conté otra. Intercambiamos valor. Y como las historias disparan oxitocina — la hormona de la empatía y el vínculo — nos sentimos conectados.
Si quieres generar conexión auténtica en segundos, intercambia historias.
-
Як встановити контакт миттєво
Учора я був у місті Кліфтон-Парк, штат Нью-Йорк. Це не зовсім глушина, але й не велике місто — радше зупинка дорогою. Виходячи з готелю на довгу поїздку додому, я побачив магазин гітар неподалік. Звичайно, я зайшов.
Усередині я натрапив на кімнату «спеціальних колекцій», де літній чоловік натхненно грав на електрогітарі. Він підняв очі й запитав: «Як справи?» — із тим тоном, що одразу дає зрозуміти: це власник. І справді так і було.
Він спитав, чи хочу я щось подивитися. Я відповів: «Ні, але… що б ви самі заграли?»
Його очі засвітилися: «Акустична? Ось ця Martin 1929 року. Електрична? Мабуть, та Telecaster. Але є ще ось ця…» Він показав чудову Paul Reed Smith із блакитного хвилястого клена. На світлі деревина сяяла, як океан.
І він розповів історію: під час візиту до майстерні Пола Ріда Сміта в Меріленді вони з партнером побачили чотири дошки клена. Всі з одного дерева, з ідеальною текстурою — надзвичайна краса. Вони запитали: «Чи можна зробити нашу гітару на замовлення саме з цього?» Він погодився. Їм так сподобалося, що замовили ще три. Ця модель так і не пішла в серію, тому ці чотири гітари — єдині у світі.
Дуже крута історія.
Потім він спитав, чим я займаюся. Оскільки ми були серед гітар, я розповів, як одного разу на майстер-класі зі сторітелінгу я взяв гітару та заграв відому пісню. Рядок за рядком вона показувала, як оповідач спрямовує увагу — поки ми повністю не занурюємося в героя.
Після виступу ведуча запитала: «Ви завжди співаєте й граєте на своїх конференціях?» Я відповів, що ні. Вона сказала: «А дарма — це було чудово.» Цей момент надихнув мене створити нову версію виступу: історія, музика й урок разом.
У Кліфтон-Парку я розповів цю історію власнику магазину. Ми посміялися, обмінялися візитками й домовилися тримати контакт. Виїжджаючи, я подумав: Коли востаннє я виходив із магазину з бажанням підтримувати стосунки з продавцем?
Відповідь проста: він розповів мені історію. Я розповів йому свою. Ми обмінялися цінним. А оскільки історії запускають окситоцин — хімікат емпатії та зв’язку — ми відчули справжнє єднання.
Хочете швидко встановити справжній контакт? Обмінюйтеся історіями.
How does storytelling build connection?
Why do stories create bonding?
What practical technique creates genuine connection with someone?