How to Know You Have Their Attention
Listen:
I have a quick bonus for you that builds on the video where we talked about how storytelling automatically triggers a release of cortisol—the chemical that focuses attention immediately. You can use that to make sure that in a job interview or any meeting, the person you’re speaking to is truly paying attention.
I had a powerful experience that illustrates this when I was teaching strengths and storytelling to a group of high school students in a program run by the governor to help promising young people from all walks of life intern with companies, get jobs, and move their careers forward.
It was a week-long program. They had classes, workshops, and lessons all day, and I had them for about an hour and a half right before lunch. They only had 20 minutes for lunch, and my session was running a little over. You can imagine the last five minutes: students sliding laptops into bags, zipping them quietly, eager to run to lunch.
So what did I do? I did what every grown-up does—“Hold on everyone, not so fast…” Did they pay attention? Of course not. They ignored me. I would, you would, anyone would.
But then, as I often do when I’m speaking, I slipped into a story. And the final point I wanted to make came out in story form. Suddenly, I said, “Wait a minute, everyone stop. Nobody move. Hold your body exactly as it is right now. I want you to notice something.”
In this room of high school students, I said, “Look at the young woman sitting in the front row. She’s sitting like this. And behind her, and behind her, and behind her—four young women in a row.” Then I started calling out that over 60% of the room had the exact same body position: the universal sign for “I’m completely paying attention right now.”
I said, “Do you see this?” They looked around, amazed. I asked, “Do you know why? Why that position?” If I showed you a picture of someone like that with no context, you’d know they were paying close attention.
Here’s why: when a story begins, that hit of cortisol makes us so attentive that our bodies conserve energy. Your head rests on your hand. Your mouth hangs open. You’re not even focused on holding it shut. That’s how powerful and automatic the cortisol response is when you hear a story.
I didn’t mean to do it with those students, but it happened—and I wanted to share it with you so you have confidence going forward. When you start telling a story, people will lock in instantly.
-
Le “bonus cortisol” : pourquoi vos histoires captivent instantanément
J’ai une petite pépite pour vous. Dans une vidéo précédente, nous avons vu comment le storytelling déclenche automatiquement une décharge de cortisol — cette molécule qui capte l’attention en une fraction de seconde. C’est l’arme secrète pour qu’en entretien d’embauche ou en réunion, votre interlocuteur soit vraiment concentré sur vous.
J’en ai eu la preuve en formant un groupe de lycéens à la force des histoires. C’était un programme du gouverneur pour préparer des jeunes talents à décrocher des stages et lancer leur carrière.
Le contexte ? Une semaine intense de cours et d’ateliers. Mon créneau : une heure et demie juste avant le déjeuner. Ils n’avaient que vingt minutes pour manger et ma session débordait un peu. Les cinq dernières minutes ? Ordinateurs qui se ferment, sacs qui se zippent, étudiants impatients de filer.
Alors j’ai fait comme tout adulte : “Attendez, pas si vite…” Résultat ? Zéro attention. Normal.
Puis, sans m’en rendre compte, j’ai basculé dans une histoire. Et là, miracle : je leur dis “Stop ! Ne bougez plus. Regardez vos positions corporelles.” Plus de 60 % de la salle adoptaient exactement la même posture : la posture universelle de l’attention totale.
Pourquoi ? Parce que quand une histoire démarre, le cortisol entre en jeu. Votre cerveau se focalise, votre corps économise de l’énergie : la tête repose sur la main, la bouche entrouverte. C’est plus fort que vous.
Je n’avais pas prévu l’effet ce jour-là, mais il s’est produit. Et je voulais que vous le sachiez : dès que vous racontez une histoire, les gens se verrouillent sur vous. Instantanément.
-
El “efecto cortisol”: cómo una historia atrapa toda la atención
Un consejo extra para ti. En un video anterior hablamos de cómo el storytelling activa al instante la liberación de cortisol — la molécula que hace que la atención se dispare al momento. Esa es tu ventaja en una entrevista de trabajo o en cualquier reunión: garantizar que la otra persona realmente te escuche.
Lo comprobé enseñando fortalezas y storytelling a un grupo de estudiantes de secundaria en un programa del gobernador para impulsar jóvenes talentos hacia prácticas y primeros empleos.
El contexto: una semana entera de clases y talleres. Mi sesión, justo antes del almuerzo. Tenían solo veinte minutos para comer y mi hora y media se alargó un poco. Últimos cinco minutos: portátiles que se cierran, mochilas que se guardan, cabezas pensando en la comida.
¿Qué hice? Lo típico: “Esperen un momento…” ¿Funcionó? No. Nadie prestó atención. Normal.
Pero de repente, empecé a contar una historia. Entonces dije: “¡Alto! Nadie se mueva. Miren sus posturas.” Más del 60 % de la sala tenía la misma posición corporal: la señal universal de estar completamente atentos.
¿Por qué? Porque cuando empieza una historia, el cortisol entra en acción. Tu cuerpo ahorra energía: apoyas la cabeza en la mano, la boca se entreabre. No es consciente: es automático.
No planeé ese efecto, pero sucedió. Y quiero que lo tengas claro: cuando empiezas a contar una historia, la gente se engancha al instante.
-
“Ефект кортизолу”: чому історії миттєво приковують увагу
Маю для вас бонус. У попередньому відео ми говорили, що сторітелінг автоматично запускає викид кортизолу — гормону, який миттєво фокусує увагу. Це ваша таємна зброя на співбесіді чи під час зустрічі: ви гарантовано утримуєте слухача.
Я переконався в цьому, коли навчав старшокласників силі історій у програмі губернатора, яка допомагає молоді отримати стажування й зробити перші кроки в кар’єрі.
Ситуація: тиждень щільних занять і воркшопів. Мій блок — за півтори години до обіду. У них лише двадцять хвилин на їжу, а я трохи затягнув час. Останні п’ять хвилин: ноутбуки закриваються, рюкзаки застібаються, думки вже в їдальні.
Я зробив те, що робить кожен дорослий: “Зачекайте, не так швидко…” Результат? Нуль уваги. Логічно.
Та раптом я почав розповідати історію. І кажу: “Стоп! Ніхто не рухається. Подивіться на свої пози.” Понад 60 % аудиторії сиділи однаково — універсальний знак повної концентрації.
Чому так? Бо коли починається історія, кортизол миттєво вмикається. Тіло економить енергію: голова на руці, рот злегка відкритий. Це автоматично.
Я не планував такого ефекту, але він відбувся. І хочу, щоб ви знали: варто вам почати розповідати історію — люди вмить зосереджуються на вас.